У селі Римачі на Волині Віктор Калитюк був одним з перших, хто вирішив виділити великі площі для вирощування гарбузів. Починав з кількох соток, а зараз має 15 гектарів.

Нині чоловік працює за кордоном, то врожай збирає 18-річний син Назар.

“Молотить” гарбузи звичайний трактор, до якого приєднують спеціальний причіп, у якому крутяться два вали. На них вилами закидають кольорові соковиті колобки, які перед тим трактор зі спеціальними трикутними косами обірвав від гарбузиння. Далі овочі перемелюються на цих валах. В один отвір на землю падає м’якоть, а з іншого боку прив’язаний мішок, куди летить чистеньке насіння.

“За дві години можемо зібрати врожай більш як з гектара, – зазначає Назар. – У мене п’ять гектарів гарбузів, а у батька – десять. Потім вдома сушимо. Для цього обладнали спеціальне приміщення: поставили котел, палимо дровами і на великих сітках розкладаємо сире насіння. Треба приблизно 10–12 годин відповідної температури, щоб добре просохло”.

А от викинута м’якоть перегниє і буде замість добрива. На полі переважають гарбузи середнього розміру, є й геть маленькі.

“Сіяли цьогоріч вітчизняний сорт «Український багатоплідний», але врожай не дуже, – зізнається молодий господар. – Зазвичай з гектара можна отримати 700 кілограмів насіння, а коли погані умови, то лишень 200 кіло буде”.

Хлопець розповідає, що раніше самі возили гарбузове насіння продавати на базар. А нині мають телефони оптових покупців, які приїжджають додому, щоб забрати корисну сировину. Кажуть, потім перепродають українські гарбузи за кордон, де їх використовують для виробництва косметики та медичних препаратів.

“Після збору врожаю продаємо лишень частину насіння, щоб розрахуватися за роботу, покрити витрати на солярку, ­– пояснює Назар. – А більшу частину притримуємо до зими-весни. Тоді ціна найвища. Пам’ятаю, одного року продавали гарбузки по 88 гривень за кілограм”.

SEEDS