У селищі Таїрове під Одесою, де розташовано національний науковий центр «Інститут виноградарства і виноробства імені Василя Таїрова» НААН, і в селищі Шабо Білгород-Дністровського району відбулися науково-практичні конференції, під час яких аграрії обговорювали, скажімо так, «виноградні проблеми».

Упродовж двох днів представники влади, бізнесу, науки об’єднали зусилля, щоб вирішити низку питань, які мають виноградарі та винороби в нашій країні.

Нинішній сезон в Одеській області став одним із найневдаліших за останні 20 років. Південні райони краю, де розташовані основні масиви плантацій «сонячної ягоди», протягом двох років опинялись у зоні тривалої посухи. Деякі сорти взагалі не дали врожаю, тому що на лозі вимерзли плодоносні пагони. Водночас багато фермерів зіштовхнулися з ситуацією, коли запилення пройшло недостатньо вдало через дощову погоду й грона сформувалися не занадто цільними, мали недостатньо привабливий вид. Також через підвищену вологість культуру вразили грибкові захворювання.

Стратегія є — розвитку немає

Як відомо, у краї вирощують 60% з 39 тисяч гектарів усіх виноградників країни. Урожайність торік становила 74 ц/га (для порівняння, на Закарпатті — 84 центнери). Дані по АРК невідомі.

Незважаючи на те, що функціонування галузі базується на програмі розвитку виноградарства України до 2025 року, її реалізація не змогла забезпечити прориву.

Приміром, практично на папері залишилися перспективи зрошення плантацій лози. Якщо водоспоживання плодоносних насаджень у багатьох регіонах виноградарства (Закарпаття, Миколаївщина) забезпечується природніми опадами на 45—53%, то на Одещині потрібно прораховувати необхідність «розумного» використання води для поливу. Реально отримані результати переконливо свідчать про високу економічну ефективність технологій вирощування винограду у разі зрошення — витрати окупляться за кілька років.

Сьогодні якщо закладка гектара лози коливається від 150 тисяч до 200 тисяч гривень (залежно від вартості посадкового матеріалу), то додаткові витрати з краплинного зрошення такої площі становлять до 20 тисяч гривень (17,7 тисячі грн/га — за нормативами Мінагрополітики), тобто приблизно 10%. Безумовна окупність витрат на краплинне зрошення за п’ять-шість років робить його на Одещині вигідною стратегією для галузі.

У програмі розвитку виноградарства України підкреслювалася необхідність орієнтації аграріїв на вітчизняний посадковий матеріал, причому винятково — на сертифікований. Саджанці клонового походження, вільні від вірусної інфекції й контрольовані на зараження збудником бактеріального раку і фітоплазмами — забезпечують стабільні врожаї високої якості.

“Аналізуючи ситуацію в агропромисловому комплексі за останні два роки, коли ми зіштовхнулися і зі значною посухою, а потім зливами, зрозуміло, що передусім звертаєш увагу на економічні процеси. У регіоні виноградарство в умовах ризикового землеробства тривалий час залишалося стабілізуючим сектором: якщо не було зернових, то підприємства й колективні господарства виходили за рахунок виноградарства і виноробства. Але, на жаль, так сталося, що за останні роки площі під лозою значно зменшилися.

Сьогодні в нашій державі всього 40 тисяч га виноградників, з них 24 тисячі — в Одеській області. Тобто 60% виноградарства зосереджено в краї й тут на нас лежить якась відповідальність, тому ми з колегами з Херсона й Миколаєва десь півроку тому підписали договір, створили робочу групу, яка напрацювала низку проектів. Зокрема, щодо зрошувального землеробства, питань, пов’язаних з туризмом, логістикою, інфраструктурою. Окремо обговорили виноградарство і виноробство”, – повідомив голова Одеської обласної державної адміністрації.

Однією з небагатьох структур, здатних забезпечити вітчизняне розсадництво вихідним клоновим матеріалом і здійснювати науковий супровід усіх технологічних етапів виробництва сертифікованих саджанців, є Центр клонової селекції Інституту виноградарства і виноробства імені В. Є. Таїрова. За останні роки тут виділено і вивчено понад 100 клонів 45 сортів винограду. Зусиллями Центру в провідних виноградних розплідниках країни закладено базові маточники привоїв і підщеп загальною площею майже 100 га, розпочато вирощування вітчизняних сертифікованих саджанців.

Процес стримується через відсутність належної державної підтримки розплідників і недосконалого нормативно-правового забезпечення.

Солодка ягода праці потребує

Звичайно, любителів винограду передусім цікавлять столові сорти, ягоди яких мають великий розмір, хрустку і соковиту консистенцію, що покрита тонкою шкуринкою, яка легко з’їдається. Високі смакові властивості досягаються за рахунок гармонічного співвідношення кислотності й цукру, тому більшість із них отримали високі дегустаційні оцінки. І тому їх так охоче розкуповують на ринках і в супермаркетах.

Сьогодні для споживання у свіжому вигляді винограду в області вирощують у 10—12 разів менше від рекомендованої річної фізіологічної норми. Зрозуміло, що скорочення виробництва столових сортів призвело до зростання імпорту, за рахунок якого нині формується майже 65% обсягу пропозицій. Тим часом у краї є реальні можливості не лише повністю задовольнити власні потреби, а й торгувати на міжнародних ринках.

Для забезпечення населення селекціонери Інституту Таїрова створили краще адаптовані до умов культивування, більш холодо- і морозотривкі сорти столового винограду: у державному Реєстрі таких 19 і 2 універсальних. Нові сорти здатні витримувати морози до -24°С без значних пошкоджень. Різноманітність столового сортименту й використання нових сортів дозволяють створити конвеєр виробництва і споживання винограду у свіжому вигляді упродовж п’яти-восьми місяців. Це високоефективний напрям — розрахунки дають від 200 до 300% рентабельності, особливо у разі вирощування великоягідних стійких сортів раннього чи пізнього термінів дозрівання.

Столове виноградарство, по суті, є самостійним підрозділом галузі, зі своїми специфічними цілями, завданнями, засобами виробництва тощо. Інститутом Таїрова нині проводиться корегування базових показників галузі.

Звичайно, долі виноградарства і виноробства країни не могли не викликати бурхливі дискусії. І виступи учасників форуму іноді були несподіваними.

Пропонували, приміром, провести максимальну дерегуляцію галузі. Простий приклад — акцизні марки. Їх запроваджували для контролю обороту спирту. Але у виноградне сухе вино спирт не додають. Яким чином тоді ця продукція стала підакцизною — загадка. Коштує акцизна марка для сухого вина одну копійку. А адміністрування цього податку — вартість самої марки, наклейка, робота спеціально виділених співробітників податкової служби — гривню!

Інша думка. В Україні діє ще старий радянський закон, який визначає, яку тару можна наповнювати вином. Але це італійці й молдавани, французи та іспанці наливають, у що хочуть: спеціальні пет-пляшки, кеги на зразок пивних. А в США та Великій Британії категорією тари номер один за темпами зростання є металеві баночки.

Винороби упевнені, що якщо матеріал дозволений для харчових продуктів — виходить, може й для вина використовуватися.

Нарешті, третє. Усім відома програма підтримки малого й середнього бізнесу, яка передбачає кредитування підприємців під 5-7-9%. Щоправда, є один виняток. Пільгові умови не передбачені для ломбардів, пунктів обміну валют і… виробників алкогольних напоїв. Причому всіх алкогольних. Але в багатьох країнах вино — це харчовий продукт. А в Україні сухе вино, як і раніше, вважається алкогольним напоєм, що закриває виробникам можливості вигідного фінансування.

Реконструкцію зрошувальної системи профінансує уряд

Понад 117 мільйонів гривень виділив Кабмін на реконструкцію насосних станцій і гідротехнічних споруд Білгород-Дністровської зрошувальної системи.

Систему, яка має забезпечувати полив майже 14,6 тисячі гектарів сільськогосподарських земель, ввели в експлуатацію в 1981—1987 роках. Джерело зрошення — річка Дністер, вода якої підводним каналом завдовжки 8,2 км подається на головну насосну станцію.

До складу системи входить 90 км відкритих і закритих каналів-трубопроводів, 17 насосних станцій, 56 регулювальних гідротехнічних споруд.